Ткаченко Роман Євгенійович народився 29 березня 1976 року в м.Верхівцево Дніпропетровської області.
Починаючи з листопада 2024 року боронив українську землю від загарбників.
Життєвий шлях солдата обірвався 14 лютого 2025 року в бою поблизу населеного пункту Черкаська Конопелька (Курська область, російська федерація).
У нього залишилися дружина, два сини, мати, сестра та брат.
Указом Президента України нагороджений Орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
Похований 27 лютого 2025 року на Алеї Героїв кладовища по вул.Весняній.
У місті Верхівцеве, де 29 березня 1976 року народився Роман Євгенійович Ткаченко. Його коротке, але змістовне життя обірвалося 14 лютого 2025 року, але його історія не закінчена — вона викарбувана у пам’яті, серцях і свободі, за яку він віддав усе.
Він був із тих, хто знав ціну праці та родинного тепла. Старший брат, чоловік, люблячий батько двох синів — Роман усім своїм життям втілював ідеал людини, яка працює задля достатку і мрії. Його мрія була простою і велична водночас: вивчити та дати все необхідне своїм дітям. Це бажання було його двигуном, його світлом.
Коли прийшов час, він, не вагаючись, став на захист тієї мрії та тієї землі, де ця мрія мала здійснитися. У листопаді 2024 року рядовий Ткаченко Роман Євгенійович вступив до лав 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. Він став стрільцем-помічником гранатометника ДШВ — обрав найнебезпечніший шлях, шлях воїна-десантника, шлях перших і найвідважніших.
14 лютого 2025 року, у день, коли світ відзначає любов, Роман віддав найвищий доказ своєї любові до України та своєї родини. Під час виконання бойового завдання в районі н.п. Черкаська Конопелька, що на Суджанщині Курської області, його життя обірвалося.
12 серпня 2025 року був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня, посмертно.
Він пішов, щоб його сини могли жити. Він пожертвував своїм завтрашнім днем заради нашого спільного, мирного післязавтра.
Сьогодні, коли ми згадуємо Романа, ми бачимо не лише дату його загибелі, а й усі його 48 років: його дитинство у великій родині, його весілля, його гордість за синів. Його пам’ять – це не лише скорбота, а й незламна сила духу, яку він залишив нам у спадок.
Слава Герою, який був справжнім Батьком на війні та справжнім Воїном у житті.
Ткаченко Роман Євгенійович— назавжди в строю, назавжди в наших серцях. Герої не вмирають!